Еннеаграма: звідки вона взялася і що про неї знає наука

Фігура і типи мають різну історію

Слово «еннеаграма» означає дві речі: коло з дев’яти точок і систему типів особистості. Історично це різні речі. Фігуру показував Георгій Гурджієв, що помер 1949 року. За деякими джерелами, вперше він показав її учням у Москві й Петрограді 1916 року. Ідея така: усередині кола стоїть трикутник 3-6-9, а решту точок з’єднує ламана 1-4-2-8-5-7. Ця ламана виходить, якщо поділити одиницю на сім: 0,142857 повторюється знову й знову, і цифри 3, 6, 9 у цей період не потрапляють. Гурджієв пояснював фігурою закон трьох і закон семи. Це записав Успенський у книжці «У пошуках чудесного» (1949).

Описів типів людей у цьому тексті немає. Гурджієв говорить про «рівні» людини (людина № 1, № 2, № 3) і про те, що фігура стає зрозумілою тільки тому, хто вміє нею користуватися. Походження самої фігури він не назвав, лише сказав, що її дуже довго тримали в таємниці. Ще він використовував її в «Рухах», священних танцях, яких навчав учнів.

Дев’ять типів з’явилися пізніше й в іншому місці. Болівієць Оскар Ічазо (1931–2020) навчав теорії «его-фіксацій», яку називав протоаналізом. Кожній із дев’яти точок вона відводила свою внутрішню «пастку»: у когось це образа, у когось лестощі. Групи для вивчення цієї теорії діяли в південноамериканських містах з 1956 року, школу «Арика» Ічазо заснував 1968-го, а в 1970–1971 роках навчав у чилійському місті Аріці. Термін «еннеаграма особистості» теж його.

Найпоширеніша легенда каже, що система налічує тисячі років і прийшла від суфіїв. Її заперечують самі провідні школи. Enneagram Institute, школа Рісо і Гадсона, пише, що система типів сягає лише 1960-х, а приписувати її Гурджієву чи суфіям вважає помилкою перших ентузіастів. Рісо і Гадсон у передмові до «Understanding the Enneagram» (2000) називають ідею про усну суфійську традицію оманливою: готового корпусу матеріалів, який передавали б усно, за їхніми словами, немає. Сам Ічазо, за інтерв’ю 1990-х, ніколи не зустрічав суфія, який знав би еннеаграму.

Прихильники суфійської лінії теж є. Наприклад, стаття 2024 року в журналі Spirituality Studies стверджує, що еннеаграма потрапила на Захід через орден накшбандіїв. У літературі зустрічається й твердження про вавилонський початок близько 2500 року до н. е., його наводить і огляд 2021 року, посилаючись на статтю 1994 року про пасторську роботу. Документів, які підтвердили б будь-яку з цих версій, ніхто не наводить.

З давніх авторів до теми ближче за всіх Євагрій Понтійський (IV століття): він описав вісім «помислів», серед яких головним ставив себелюбство. Збігається лише тематика, діаграми в нього немає. Вікі Вілтс і Гелен Палмер, самі вчителі еннеаграми, припустили, що ключі до походження фігури лежать у текстах Євагрія і ще раніших; про свою роботу вони пишуть, що відповідей ще немає, а це лише початок пошуку.

Відгукнулася й Церква. У документі 2003 року двох папських рад (з питань культури і з міжрелігійного діалогу) про «Нью Ейдж» еннеаграму в абзаці про гностицизм названо прикладом, який вносить двозначність у вчення і життя християнської віри, коли її використовують як засіб духовного зростання.

Як система дійшла до психологів і до масового читача

Мостом між школою Ічазо і психологією став Клаудіо Наранхо (1932–2019), чилійський психіатр. Близько 1970 року він навчався в Ічазо, а потім викладав власну версію, передусім у Берклі й в інституті Есален. Типи він зв’язав із поняттями західної психології. Книжки Наранхо: «Ennea-type Structures» (1990), «Character and Neurosis» (1994), «Enneatypes in Psychotherapy» (1995).

Ічазо заперечував проти трактувань Наранхо, і школа «Арика» висувала авторсько-правові претензії до окремих його учнів, які не згадували Ічазо. Так закрутилася сварка, яка дійшла до суду: 1992 року нью-йоркський суд розглянув позов Arica Institute проти Гелен Палмер і видавництва «Harper & Row» за книжку «The Enneagram». Палмер пояснила, що вчилася в Наранхо з 1973 року, а на курсах «Арики» її не було. Фігура в Гурджієва, додала вона, лише зірка без жодних слів.

Суд вирішив, що фігуру Ічазо не створював, що розмітка (яка фіксація до якої точки належить) творча лише мінімально і що книжка Палмер добросовісно використовує матеріал. Позов відхилили. Суд зауважив ще одне: сама «Арика» називала фіксації «відкритими», а факти авторське право не охороняє.

Учні Наранхо, серед них єзуїт Роберт Окс, викладали еннеаграму в Лойола-університеті в Чикаго від 1971 року. Ічазо й проти цього заперечував, але через єзуїтів система потрапила в християнське середовище. Там про неї 1974 року в Торонто дізнався Дон Річард Рісо, тоді ще єзуїтський семінарист. Він отримав дев’ять одноаркушевих начерків типів, за рік розгорнув їх в описи, у 1975 році залишив орден, а 1977-го розробив рівні розвитку: три здорові, три середні й три нездорові.

1987 року вийшла книжка Рісо «Personality Types». Рассел Гадсон приєднався до нього 1991 року, спершу заради опитувальника. З цієї роботи вийшов RHETI, Riso–Hudson Enneagram Type Indicator: 144 пари тверджень, у кожній потрібно вибрати одне. 1995 року в Нью-Йорку заснували Enneagram Institute.

Паралельно Гелен Палмер вела свою лінію (її книжка вийшла наприкінці 1980-х), а Девід Деніелс розробив Stanford Enneagram Discovery Inventory і пізніше «Essential Enneagram Test». У 1994 році в Стенфорді зібралася перша міжнародна конференція з еннеаграми, близько 1400 учасників, під патронатом відділення психіатрії університету; співголовами були Палмер і Деніелс.

Школи й називають типи по-різному, тому читач, який шукає «свій тип» у різних книжках, наштовхується на різні слова. Тип 8 у Рісо і Гадсона — Challenger, в англійській Вікіпедії — Challenger або Protector, в російській Вікіпедії — «Бос». Тип 5 у Рісо і Гадсона — Investigator, в англійській Вікіпедії ще й Observer, в російській — «Спостерігач». Номер при цьому залишається спільним.

Як вона влаштована: типи, центри, крила, лінії

Детальні описи кожного з дев’яти типів зібрано на сторінці системи, тут їх немає. Те, що потрібно для розмови про історію й перевірки, вміщається в чотири поняття.

Центри групують типи по три. Рісо і Гадсон ділять їх так: інстинктивний центр (8, 9, 1) пов’язаний з гнівом, чуттєвий (2, 3, 4) із соромом, мисленнєвий (5, 6, 7) зі страхом. У Палмер ті самі групи називаються тілом, серцем і головою, і в огляді 2021 року зазначено, що вчителі групують трійки не однаково.

Крила — два сусіди на колі. Для типу 6 це 5 і 7, і тип із сильнішим сусідом записують як «6w7». Рісо і Гадсон вважають, що в більшості людей переважає одне крило, хоча в частини діють обидва. Не всі школи користуються цим поняттям: один і той самий дорослий в однієї школи буде «6w7», а в іншої просто «6».

Лінії, або стрілки, з’єднують тип з двома іншими. У Рісо і Гадсона тип 1 у стресі рухається до типу 4, а в зростанні до типу 7. У літературі розходяться навіть щодо змісту: одні вчителі кажуть, що в стресі людина бере нездорові риси іншого типу, а в зростанні здорові; інші допускають і здорові, і нездорові риси в обох напрямках. Автором ліній називають або Ічазо, або Наранхо, причому Наранхо й частина вчителів ці лінії відкинули чи змінили.

Що показали перевірки

Найповніший огляд — стаття Хука зі співавторами 2021 року в Journal of Clinical Psychology. Вони зібрали 104 незалежні вибірки, але опубліковано з них лише 49: решта — докторські й магістерські дисертації, доповіді та неопубліковані рукописи. В основних психологічних журналах вийшло близько дев’яти статей.

Вердикт авторів стриманий: дані про надійність і валідність змішані, факторний аналіз частково збігається з теорією, шкали дають очікувані зв’язки з Big Five, а кілька робіт знайшли, що еннеаграма допомогла особистісному чи духовному зростанню. Водночас факторний аналіз зазвичай дає менше ніж дев’ять факторів, жодна робота не отримала дев’яти типів кластерним аналізом, а для допоміжних ідей даних мало. Галузь автори називають такою, що перебуває на ранній стадії.

Більшість робіт кількісні: 70 із 104 — одномоментні зрізи, експериментальних лише дві. Такі плани показують, що з чим пов’язано, але мало кажуть про те, як людина змінюється з часом, а саме про це йдеться в лініях та рівнях розвитку.

RHETI має іпсативний формат (так називають шкали, у яких сума балів за всіма типами завжди однакова). Припустімо, у парі два твердження: «Мені важливо, щоб мене цінували за користь» і «Мені важливо, щоб мене цінували за досягнення». Якщо підходять обидва, вибрати все одно треба одне, і другий тип залишиться без бала. Тому бали можна порівнювати всередині однієї людини, але не між людьми. Автори огляду частково пов’язують із цим форматом нижчу внутрішню узгодженість: альфа Кронбаха за шкалами в різних роботах від 0,35 до 0,84, а в неіпсативних версіях тесту всі шкали перевищували 0,70.

Інший відомий опитувальник, Wagner Enneagram Personality Style Scales (WEPSS, 1999), побудований інакше: людина оцінює кожне твердження за п’ятибальною шкалою від «не підходить» до «підходить», тож один вибір не заперечує іншого. Факторний аналіз цього тесту теж дав дев’ять факторів, але без простої структури, а в іншому дослідженні вийшло п’ять.

З практичного боку цифри такі. У дослідженні Джордано 2008 року тільки 48% учасників тест «розрізнив»: їхній найвищий бал перевищував другий щонайменше на три пункти. У решти основний тип виходив, але розрив між першим і другим балом був малим. У Дамейєра 2001 року один і той самий тип за RHETI і за іншим тестом, WEPSS, отримали 42% учасників. Тобто два тести однієї системи не збіглися більш ніж у половини людей.

Крила перевіряли лише в одній роботі. Едвардс 1991 року дав учасникам описи дев’яти типів і попросив розкласти їх за схожістю. Якби крила існували, сусідні номери мали б опинятися поруч частіше за випадок, але вони не опинялися. Автори огляду 2021 року вважають план роботи спірним способом перевірити гіпотезу: слушніше визначити основний тип і подивитися, чи вищі бали за одним із сусідів.

Рух між типами перевіряли двічі (Трешер 1994, Тумі 1995), порівнюючи шкалу тривоги з балами за типом стресу, і гіпотеза не підтвердилася. Обидві роботи одномоментні, що для перевірки динаміки слабко. Висновок огляду такий: підтримки допоміжні положення не мають, але й робіт обмаль.

Є й оцінки з боку фахівців. В опитуванні американських психологів 2006 року за методом Дельфі (Норкросс, Кукер, Гарофало) еннеаграму включили до переліку методів, які оцінювали на дискредитованість, і чимала частина експертів назвала її дискредитованою. Опитування було американським, у два тури, і кожен експерт оцінював лише ті методи, які знав. Скептик Керролл у «Skeptic’s Dictionary» порівнює типування з астрологією, вважає, що перевірити цю типологію неможливо, і критикує розмиті формулювання профілів («можуть», «схильні»).

Тип людина обирає сама

Більшість тестів еннеаграми, окрім RHETI, зводяться до того, що людина читає опис і сама каже, чи це про неї. Саме це перевіряли в кількох роботах. У неопублікованому дослідженні Сюдзінського 1995 року, про яке розповідає огляд 2021 року, людям дали докладні описи типів: у 87% тип, вибраний за описами, збігся з типом за RHETI. Розмір вибірки в огляді не названо. Збіг тут — це збіг двох самооцінок: людина спершу вибрала тип за описами, потім відповіла на RHETI.

Окремий приклад — Essential Enneagram Test, де читач отримує дев’ять абзаців, по одному на тип, і обирає найближчий. Через чотири тижні тієї самої людини просили вибрати знову: середня каппа 0,59, тобто «помірна згода». З типом, який людина пізніше знаходила на співбесіді чи на курсі, вибір абзацу збігався ще гірше, із середньою каппою 0,53.

Люди, які вже знали еннеаграму й самі визначили свій тип, теж збігаються з тестом по-різному: каппа 0,63 в одній роботі (Трешер 1994) і від 0,28 до 0,40 в іншій (Вагнер 1981). Типування за інтерв’ю не виглядає кращим: судді, які визначали тип у розмові, були між собою погоджені слабко, каппа 0,20 (в досвідчених 0,25, у менш досвідчених 0,17), а повторне типування через два з половиною роки дало 0,48 (Гамар 1986).

До цього додається добре відомий ефект впізнавання. Наприкінці 1940-х психолог Бертрам Форер дав студентам однаковий текст з астрологічної книжки як «особистий портрет», і вони оцінили його як дуже точний. Обережний, трохи розмитий опис легко видається точним для кожного, хто його читає, і той самий механізм діє, коли людина читає опис типу.

Так влаштовані опитувальники й в інших системах, наприклад у 16 типах за Юнгом: людина читає твердження чи опис і зіставляє їх зі своїм уявленням про себе.

Коли тип обирають за описами, тест у підсумку фіксує, яким людина себе бачить. Є й інший спосіб шукати тип. CoreTypes виходить з того, що відповідь на запитання про себе показує, якою людина себе бачить, а сам тип чутно в змісті того, що вона говорить: що помічає першим і до чого повертається без жодного запитання. Безкоштовний тест CoreTypes побудований на тій самій думці. У ньому 36 запитань, у кожному по чотири відповіді: набори слів, готові фрази або коротка сценка. Він займає близько десяти хвилин і не просить реєстрації, а результат — один із 16 типів із безкоштовною сторінкою типу. Пройти тест CoreTypes.

Що дає еннеаграма і як читати результат

Користь системи, за словами більшості вчителів, не в тому, щоб визначити тип. Вона має допомогти людині помітити власні мотиви, часто неусвідомлені. Тип описано через головне бажання, головний страх і пристрасть, тобто захисну стратегію. Для типу 2 Рісо і Гадсон називають головним бажанням потребу бути потрібним, а головним страхом страх лишитися нелюбимим. За описом в огляді 2021 року, такий тип прагне бути коханим, підлаштовується під те, що потрібно іншим, і зрештою забуває власні потреби. У якісних роботах учасники пишуть про самопізнання, усвідомлення і духовний ріст; кількісні роботи, як уже сказано, дали змішану картину.

Деякі зв’язки з іншими системами вже знайшли. Дев’ять робіт виявили теоретично очікувані зв’язки типів з Big Five: наприклад, тип 2 у середньому має високі бали за доброзичливістю й сумлінністю. Одна робота (Артур 2008) пов’язала типи 2 і 4 із тривожним типом прив’язаності, а для типу 9 збіг розділився за крилами. Робота лише одна, тож це радше підказка, куди дивитися, ніж результат. Еннеаграма до того ж категорійна, а Big Five вимірює риси за шкалами, і порівняти їх можна лише приблизно.

Результат тесту розумно читати як гіпотезу. Якщо розрізнення типів за RHETI вдається менш ніж у половини учасників, а два тести однієї системи збігаються в 42%, то першому за балами типу бракує певності, і наступний за ним заслуговує тієї самої уваги. Тому доречно порівняти описи двох-трьох типів і подивитися, чиї мотиви ближчі. Сусідні на колі типи, тобто потенційні крила, теж варто перечитати. Перевірка крил не підтвердила, тож «6w7» краще вважати робочим припущенням. Пов’язані описи, тести й карту типів зібрано на сторінці еннеаграми.

Практика проста. Людина проходить тест і виписує основний тип та найближчий за балами. Протягом тижня, коли виникає сильна реакція (роздратування, бажання допомогти, нервова працьовитість), вона записує, що зробила і навіщо. Скажімо, хтось погодився підмінити колегу в його зміну: відповідь «щоб мене цінували» і відповідь «щоб уникнути конфлікту» ведуть до різних типів, хоч учинок той самий. Наприкінці тижня перечитують описи обох типів; той, у який записи лягають краще, і стає робочою гіпотезою.